Бананчик

Рівень критики:

Вогонь - критика без обмежень.

У магазині секонд хенду серед інших іграшок лежав Бананчик у великій скриньці, що пахла пральним порошком. І хоча малюк потрапив сюди через пару тижнів після свого народження, він любив життя і рідко сумував. Спогади про господиню все ще турбували пам’ять. Він не чекав, що вона повернеться чи шукатиме його. Сувора вчителька в школі сказала, що Бананчик виглядає “безглуздо і смішно”, напевно, тому його і покинула Аня. Інші іграшки, пошиті дітьми на уроці праці, також отримали оцінки. Аня чомусь погодилася з вчителькою і подумки поставила на Бананчику та своїх здібностях кравчині хрест.

І хоча Бананчик ніколи зірок із неба не хватав, у нього залишилася здорова самооцінка. Те, що він виглядав, як жовте восьмилапе кошеня, його не бентежило. Іграшці подобалося стояти вдома на полиці серед високих Барбі та разом з Аньою дивитися мультики по телевізору. Звичайно, він не рівня всяким собачкам ЧіЧіЛав та фабричним плюшевим ведмедям. Зате хто б не зайшов у кімнату, побачивши його, тут же питав: “А що то там лежить?”

Потрапити в секонд хенд — сумна ситуація. З іншого боку, що таке любов Бананчик теж не особливо уявляв. Про це йому розповіли сусіди по скриньці. Потерті й порвані, з розкуйовдженною бавовною і старим наповнювачем, вони ділилися з кошеням найпотаємнішим — історіями про своїх маленьких господарів. 

Разом із любов’ю дитини в іграшку вселяється душа. Казка оживає, і пригоди, вигадані дітьми, стають реальністю. Як здорово почуватися живим та коханим. А коли господар виростає — іграшка назавжди залишається у вигаданому світі та отримує право міняти його по-своєму.

Деякі “покинуті” тихо плакали та сподівалися – їх хтось підбере. Інші гордо оголошували – вони вже своє віджили та ні про що не шкодують. Але кожному було боляче і прикро опинитися в такому стані. Охоче купували іграшки, якими рідко чи взагалі не гралися. Воно й зрозуміло, плюшевий друг з історією — це завжди “кіт у мішку”, бо казка у всіх усередині різна.

Ночами мешканці ящика грали разом. Кожен по-своєму, як умів, тому історії та сюжети ніколи не повторювалися. Тут зустрічалися різні персонажі. Наприклад, мишка, на ім’я Шерлок читала минуле по подряпинах на лапках. А щеня П’ятнушка любив потрапляти в неприємності, які охоче влаштовував сам. Кішечка Делайла розповідала всім про пишне весілля з плюшевим зайцем, господиня навіть обсипала їх пелюстками ромашки.

Бананчик був унікальним. По-перше, іншого такого звіра не існувало. По-друге, його пошила дитина, вкладаючи любов у кожен стібок. Тому кошеня ніколи не сумувало, легко приміряло на себе нові ролі та охоче грало з рештою. Нові іграшки з етикетками, що випадково потрапили в секонд хенд, тим часом мирно спали в кутку і не брали участі в постановках. Навіть зараз різко відчувалася нерівність між ними.

Скринькою гуляла легенда, що якщо іграшка за життя не завдала нікому зла, вона наприкінці шляху отримувала свободу і поверталася в рідний світ. Бананчик переживав, адже Анечка не написала для нього казку. Тому він мріяв потрапити хоча б у машину на заднє скло або погано-бідно стати другом якомусь домашньому улюбленцю. Життя Бананчика тривало б недовго, але душа відшукала б дорогу в казку.

Наприкінці тижня тих, хто залишився в ящику, викидали на смітник. У іграшковому світі це рівносильно смерті. Бананчику щоразу вдавалося непомітно зачепитися вісьмома лапками за сумку або шарф відвідувачів і сховатися за ящиком. А коли приносили “нових” сусідів, він залазив назад.

Так тривало кілька місяців. Кошеня бачило, що не тільки іграшки мріють потрапити до дитини, а й діти теж мріють знайти собі маленького друга. При чому батьки завжди купують нові та з етикетками. А ось малюки хапають тих, хто підходить під їхню казку. І це неймовірне видовище, коли забутий плюшевий сурикат у костюмі Дарта Вейдера, що вже зовсім втратив віру, раптом опиняється в обіймах нового господаря. Його несуть показати дорослим, йому раді, його шукали та люблять. Заради цих моментів Бананчик жив. Він спеціально вивчав відвідувачів і намагався випхати на чільне місце іграшку, яка може їм сподобатися.

Одного останнього дня перед завезенням нових речей ящик залишився порожнім. Точніше, на дні лежав лише Бананчик, котрий успішно роздав дітям потрібні їм іграшки. Кошеня охопила туга та втома. Любов Ані вже майже вивітрилася з ниток.

“Скільки живе надія? Доки існує можливість. Але чи існує можливість?” – прочитав Бананчик на толстовці підлітка, який схилився над ящиком. Тінейджер опустив руку і дістав пошарпане життям восьмилапе кошеня. «Ось моє чудовисько Лавкрафта”, — подумав юнак і прикріпив Бананчика до свого рюкзака. Бананчик почувався абсолютно щасливим.

• Рівні критики: Вогонь