Коли сонце опускалося за обрій, а дорослі виходили в садок поговорити з сусідами про погоду та врожай, Деві подобалося вибігати надвір і мчати в поле. Там він стояв серед високих пухнастих колосків ячменю, гладячи їх по вовні, і дивився крізь квіти маків на сонце. Кожен бутон горів у вечірньому полум’ї. Хлопчик жмурив темні розкосі очі…
Осінній дощ, немов іржа, роз’їдав густі крони каштанів. Сутінки падали, як завіса наприкінці нудної вистави. В темряві повільно запалювалися ліхтарі, ніби очі нічних чудовиськ. На світ ліхтарів почали злітатися метелики, покликані давніми інстинктами. Звичайному перехожому здалеку було не зрозуміло: це танцюючі привиди або каламутні плями сльоти, що розтікаються по склу? Щось вабило їх до сяйва…
Люди, які народилися взимку,В хвою закохані, люблять сніжинки,Січень і грудень вплітає у вікна їмЛюті вітри і чудес розмаїття. Люди, які народились весною,Ніжні, неначе троянди з росою,Очі у них – оксамитові трави,Пташок на плечі сідають зграї. Ті, що народжені в серпні і липні,Дуже яскраві, веселі, блакитні,щедро зерном проростають в долоньці,Палко дарують добро і сонце. Осінь знаходить…
Приречене місто гаптує тривогою сквери,Ховає скривавлене тіло у морок дощів.Емоції зайві в тенетах звірячої ери:Спускайся під землю у холод німих ліхтарів. Зітхають від болю безмовні примари-будинки.Здригаються стіни і стелі від вибухів бомб,Їх вікна пустіють без рідних, немов невидимки,І згадують теплі долоньки дітей і любов.
У магазині секонд хенду серед інших іграшок лежав Бананчик у великій скриньці, що пахла пральним порошком. І хоча малюк потрапив сюди через пару тижнів після свого народження, він любив життя і рідко сумував. Спогади про господиню все ще турбували пам’ять. Він не чекав, що вона повернеться чи шукатиме його. Сувора вчителька в школі сказала, що…